ѕостановка питанн¤ про нову ≥дентичн≥сть украњнськоњ нац≥њ зумовлена своЇр≥дн≥стю етносоц≥ального розвитку в ”крањн≥ на сучасному етап≥. ѕол≥тична моб≥л≥зац≥¤ етн≥чних украњнц≥в наприк≥нц≥ 80-х Ч на початку 90-х рок≥в мала своњм насл≥дком не утвердженн¤ жорсткоњ ≥Їрарх≥чноњ модел≥, ¤ка закр≥плювала б за титульним етносом певн≥ владн≥ переваги, а утворенн¤ п≥дгрунт¤ дл¤ формуванн¤ нового соц≥ального орган≥зму Ц украњнськоњ пол≥тичноњ нац≥њ, заснованоњ на принцип≥ пол≥етн≥чност≥, пол≥культурност≥ ≥ пол≥конфес≥йност≥.
«акр≥плене у онституц≥њ нашоњ держави положенн¤, що ”крањнський народ ¤вл¤Ї собою сукупн≥сть громад¤н ”крањни вс≥х нац≥ональностей, звичайно, Ї не так в≥дображенн¤м ≥сторичноњ реал≥њ, ¤к утвердженн¤м нового, загальнодемократичного принципу етнонац≥онального розвитку. “а й саме застосуванн¤ терм≥н≥в Ђ”крањнський народї ≥ Ђукрањнська нац≥¤ї в ќсновному «акон≥ Ї некоректним з точки зору етнолог≥њ, оск≥льки в першому випадку маЇтьс¤ на уваз≥ пол≥тична сукупн≥сть громад¤н, ¤ку сл≥д було б визначати ¤к нац≥ю, а у другому випадку Ц титульний етнос, синон≥мом ¤кому Ї основоположний етнолог≥чний таксон Ц народ. “а не це Ї визначальним дл¤ виведенн¤ парадигми етнонац≥онального розвитку в ”крањн≥. ¬изначальним Ї те, що, по-перше, б≥льш≥сть ¬ерховноњ –ади заперечила принцип дом≥нуванн¤ одного етносу, хай ≥ найб≥льшого, а, по-друге, в≥дбила у своЇму р≥шенн≥ всезростаюч≥ симпат≥њ сусп≥льства до концепц≥њ новоњ украњнськоњ нац≥њ, з в≥дпов≥дно новою ≥дентичн≥стю.
“ерм≥н ≥дентичн≥сть у етнолог≥њ застосовуЇтьс¤ у значенн≥ неповторноњ комб≥нац≥њ рис, притаманних лише одн≥й сп≥льнот≥ та њњ представникам. ѕри цьому ≥дентичн≥сть етн≥чна ≥ нац≥ональна найчаст≥ше здеб≥льшого не складаютьс¤ з одного й того ж р¤ду типолог≥зуючих ознак. ћенше сумн≥в≥в у спец≥ал≥ст≥в стосовно етн≥чноњ ≥дентичност≥. ћайже вс≥ згодн≥, що вона характеризуЇтьс¤ такими про¤вами, ¤к сп≥льн≥сть походженн¤, сп≥льн≥сть ≥сторичноњ дол≥ (сп≥льний ≥сторичний Ђм≥фї), мовна, культурна, часто рел≥г≥йна Їдн≥сть, притаманн≥сть б≥льшост≥ етносу одних расових ознак, рис темпераменту (псих≥чного складу). ѕричому дл¤ п≥дтвердженн¤ ≥дентичност≥ групи зовс≥м не обовТ¤зкова на¤вн≥сть вс≥х без вин¤тку рис.
ўе менш обовТ¤зкова на¤вн≥сть вс≥х цих рис дл¤ нац≥њ, нав≥ть ¤кщо вона утворена на грунт≥ одного етносу, а дл¤ нац≥њ, заснованоњ на принцип≥ громад¤нськоњ приналежност≥ (пол≥тичноњ нац≥њ), то й погот≥в.
Ќавколо пон¤тт¤ Ђнац≥¤ї й дос≥ точатьс¤ жвав≥ дискус≥њ. якщо ≥дентичн≥сть етн≥чних нац≥й найчаст≥ше визначаЇтьс¤ за сукупн≥стю етн≥чних ознак (типовий приклад Ц Ђстал≥нське визначенн¤ї, де етн≥чн≥ ознаки доповнен≥ сп≥льн≥стю господарського житт¤), то такий самий наб≥р ознак дл¤ пол≥тичних нац≥й здеб≥льшого непридатний, оск≥льки такого роду утворенн¤ формуютьс¤ зовс≥м ≥ншим шл¤хом, н≥ж етноси ≥ сформован≥ на њх основ≥ нац≥њ.
≈тн≥чн≥ ознаки формуютьс¤ у процес≥ повторенн¤ групою р≥чного господарського циклу, стають в≥дбитт¤м пост≥йного самов≥дтворенн¤ етносу, коли ф≥зичне ≥ мовно-культурне самов≥дтворенн¤ стають нерозд≥льними. “ому етн≥чн≥ ознаки дл¤ свого репродукуванн¤ здеб≥льшого не потребують владного втручанн¤. Ќагадаймо, що вони формувалис¤ ще у пер≥од родовоњ общини.
≤нша справа пол≥тична нац≥¤. ” њњ формуванн≥ роль держави та њњ ≥нститут≥в дуже велика, ¤кщо не сказати визначальна. ¬одночас, оск≥льки дл¤ пол≥тичноњ нац≥њ системоутворююча роль етн≥чност≥ не Ї пр≥оритетною, то постаЇ питанн¤ про те, що ж, власне створюЇ неповторн≥сть сп≥льноти громад¤н, обТЇднаних у Їдиний нац≥ональний орган≥зм? “обто, формуванню ¤ких нац≥ональних ознак мусить бути прид≥лено першочергову увагу, а ще важлив≥ше Ц ¤кими принципами мус¤ть керуватис¤ держава ≥ взагал≥ сусп≥льн≥ ≥нститути у процес≥ нац≥отворенн¤.
‘ормуванн¤ новоњ ≥дентичност≥ украњнськоњ нац≥њ в≥дбуваЇтьс¤ за вин¤тково складних обставин.
ѕо-перше, економ≥чна криза, ¤ка заблокувала формуванн¤ Їдиного автономного нац≥онального ринку, без чого пол≥тична нац≥¤, на в≥дм≥ну в≥д етн≥чноњ, ≥снувати не може. ѕо-друге, це духовна криза, розрив сусп≥льних звТ¤зк≥в, ¤кий руйнуЇ вс≥ види колективних ≥дентичностей, нав≥ть етн≥чну ≥дентичн≥сть. “им б≥льш≥ њњ руйн≥вн≥ насл≥дки дл¤ перспективи виникненн¤ нац≥ональноњ ≥дентичност≥. ѕо-третЇ, це криза рад¤нськоњ ≥дентичност≥, ¤ка веде до втрати певноњ психолог≥чноњ впевненост≥ людей. ѕо-четверте, етн≥чне в≥дродженн¤ ≥ украњнц≥в, ≥ нац≥ональних меншин, що актуал≥зуЇ пр≥оритети етногруповоњ ≥дентичност≥ перед загальнонац≥ональною. ѕо-пТ¤те, це незавершен≥сть консол≥дац≥њ найб≥льшоњ сп≥льноти етн≥чних украњнц≥в, недорозвинен≥сть у значноњ частини њх нац≥онального самоусв≥домленн¤.
ƒержава дл¤ пол≥етн≥чних нац≥й Ї визначальним ≥нтегруючим фактором. —аме держава зд≥йснюЇ так звану Ђетн≥зац≥ю пол≥тикиї, обТЇднуючи в один соц≥ум р≥зноетн≥чн≥ групи. ѕричому насл≥дком Ђетн≥зац≥њ пол≥тикиї може бути ≥ Ђпол≥етн≥чна нац≥¤ї (—Ўј, анада), ≥ етн≥чне н≥велюванн¤ населенн¤ (‘ранц≥¤, ≤тал≥¤).
ћаючи це на уваз≥, спробуЇмо визначити тенденц≥њ нац≥онального розвитку в ”крањн≥ на нин≥шньому етап≥ ≥ окреслити роль, ¤ку маЇ в≥д≥грати в ньому держава.
Ќайвиразн≥шою ≥дентиф≥куючою ознакою народу Ї мова (ототожненн¤ у л≥тописах пон¤ть Ђнародї ≥ Ђ¤зикї). ¬т≥м, мовна Їдн≥сть перестаЇ бути обовТ¤зковою ознакою етносу. “им б≥льше вона не Ї обовТ¤зковою дл¤ пол≥етн≥чноњ нац≥њ (Ѕельг≥¤, Ўвейцар≥¤, ‘≥нл¤нд≥¤). ¬ ”крањн≥ понад половини населенн¤ вживаЇ у повс¤кденн≥ рос≥йську мову. «а таких обставин держава не може соб≥ дозволити згори домагатис¤ одномовност≥ в≥д кожного громад¤нина. ѕонад те, принципи демократ≥њ вимагають наданн¤ обом найб≥льш вживаним мовам статусу державних.
–азом з тим, державн≥сть двох мов передбачаЇ, що кожний державний службовець волод≥Ї обома, щоб ≥ русофони ≥ украњнофони були в однаковому становищ≥ при зверненн≥ до орган≥в державного управл≥нн¤.
ќск≥льки правове поле формуЇтьс¤ виход¤чи не лише з теоретичних абстракц≥й, а й ≥з реального стану речей, то на даному етап≥ держава не може не зважати на ту обставину, що б≥льш≥сть службовц≥в-русофон≥в, особливо на п≥вдн≥ й сход≥, не волод≥ють украњнською мовою, ≥ наданн¤ рос≥йськ≥й мов≥ статусу другоњ державноњ використовувалос¤ б ними ¤к законна п≥дстава, аби не обт¤жувати себе вивченн¤м украњнськоњ мови. –атиф≥кац≥¤ ”крањною ™вропейськоњ харт≥њ про рег≥ональн≥ мови ≥ мови меншин, суд¤чи з усього, буде використовуватис¤ саме у такому дус≥.
«а таких умов Їдиним д≥Ївим стимул¤тором подоланн¤ традиц≥йного ≥мперсько-бюрократичного комплексу рос≥йськомовного чиновництва залишаЇтьс¤ закр≥пленн¤ статусу Їдиноњ державноњ за украњнською мовою.
—уд¤чи з усього, ознакою мовноњ ≥дентичност≥ украњнськоњ пол≥тичноњ нац≥њ залишитьс¤ практична двомовн≥сть. «алишаЇтьс¤ в≥дкритим питанн¤ Ц чи так ≥ буде ц¤ двомовн≥сть у вигл¤д≥ територ≥ального розмежуванн¤ нос≥њв двох мов, чи вона буде ≥ндив≥дуальною двомовн≥стю кожного громад¤нина держави. ѕрикладом ≥ндив≥дуальноњ двомовност≥ мусить бути ≥нтелектуальна ел≥та нац≥њ. якщо не на вс≥ њњ групи держава може впливати безпосередньо, то принаймн≥ щодо бюрократичного прошарку, то це вона може ≥ зобовТ¤зана робити.
≤нша ≥дентиф≥куюча ознака нац≥њ Ц сп≥льний ≥сторичний Ђм≥фї. “ут складнощ≥в ще б≥льше, н≥ж з мовним питанн¤м. “а концепц≥¤ украњнськоњ ≥стор≥њ, ¤ка побутуЇ нин≥, Ї украњноетноцентричною. “обто вона зосереджена на минулому украњнськоњ етн≥чноњ нац≥њ ≥з в≥дпов≥дними оц≥нками й наголосами. ѕол≥тична нац≥¤ потребуЇ концепц≥њ сп≥льноњ ≥стор≥њ дл¤ вс≥х етнос≥в ”крањни.
” звТ¤зку з цим постаЇ питанн¤ про тлумаченн¤ минулих взаЇмов≥дносин украњнц≥в з ≥ншими етн≥чними сп≥льнотами. Ќайактуальн≥шими тут Ї наступн≥ л≥н≥њ:
украњнц≥ Ч рос≥¤ни;
украњнц≥ Ч Їврењ;
украњнц≥ Ч пол¤ки;
словТ¤ни Ч тюрки.
р≥м того, потр≥бний Їдиний погл¤д на рег≥ональний ≥сторичний розвиток, зважаючи на те, що р≥зн≥ частини ”крањни впродовж тривалого часу були розТЇднан≥, а «акарпатт¤ взагал≥ ув≥йшло до складу ”крањни лише п≥сл¤ другоњ св≥товоњ в≥йни. ѕоки що ≥стор≥¤ ”крањни переказуЇтьс¤ окремими рег≥ональними шматками, мало повТ¤заними м≥ж собою. ¬ окремих рег≥онах нав≥ть намагаютьс¤ штучно протиставити м≥сцеву ≥стор≥ю загальноукрањнськ≥й.
≤нколи Ђпол≥тична нац≥¤ї стаЇ Ђплавильним казаномї, ≥нколи Ц стаб≥л≥зуЇтьс¤ у вигл¤д≥ нац≥онально-культурних автоном≥й, общин. Ќайб≥льшою перешкодою дл¤ м≥жетн≥чного перем≥шуванн¤ Ї конфес≥йн≥ в≥дм≥нност≥. –ел≥г≥йне в≥дродженн¤ спри¤Ї самозбереженню етнос≥в. јле конфес≥йн≥ барТЇри часом створюють психолог≥ю взаЇмов≥дчуженн¤ етнонац≥ональних груп. ” цьому в≥дношенн≥ особлива в≥дпов≥дальн≥сть покладаЇтьс¤ на церковних д≥¤ч≥в. “радиц≥йно ”крањна ≥дентиф≥кувалас¤ ¤к православна крањна. јле рел≥г≥йний ренесанс ≥ розкол у православТњ робл¤ть неможливим повТ¤зати рел≥г≥йну нову ≥дентичн≥сть украњнськоњ нац≥њ з ¤коюсь одн≥Їю конфес≥Їю.
≤снують труднощ≥ у визначенн≥ культурноњ ≥дентичност≥ сучасноњ ”крањни. –≥ч у т≥м, що будь-¤ка нац≥ональна культура Ї часткою ¤когось цив≥л≥зованого простору. ¬ ”крањн≥ в≥дроджуютьс¤ культури етнос≥в ≥з р≥зними цив≥л≥зац≥йними кор≥нн¤ми. ƒо того ж сам≥ етн≥чн≥ украњнц≥ ¤вл¤ють собою так звану Ђроздерту нац≥юї Ц частина схил¤Їтьс¤ до Ївраз≥йського простору, частина Ц до зах≥дного св≥ту, частина Ц у стан≥ невизначеност≥. ¬≥дпов≥дно ”крањна розд≥лена за ≥деолог≥чними ознаками. Ќа сход≥ ≥ п≥вдн≥ Ц попул¤рн≥сть л≥вих парт≥й, на
заход≥ Ц л≥беральних ≥ консервативних. ÷е робить неможливим ≥дентиф≥кувати украњнську нац≥ю ¤к нац≥ю, де переважають т≥ або ≥нш≥ принципи орган≥зац≥й сусп≥льного житт¤. ≤деолог≥чна в≥дчужен≥сть р≥зних рег≥он≥в залишаЇтьс¤ одн≥Їю з головних перешкод у нац≥отворенн≥.
¬изнаЇтьс¤, що нац≥¤ ≥снуЇ тод≥ ≥ доти, коли й доки збер≥гаЇтьс¤ нац≥ональна самосв≥дом≥сть њњ член≥в. —амосв≥дом≥сть пол≥тичноњ нац≥њ функц≥онуЇ на двох р≥вн¤х Ц загальнонац≥ональному та етногруповому. якщо дл¤ етн≥чних украњнц≥в немаЇ проблем ≥з поЇднанн¤м цих двох р≥вн≥в, то дл¤ де¤ких етнос≥в так≥ проблеми ≥снують. римськ≥ татари лише зараз ≥нтегруютьс¤ в украњнський соц≥ум, румунське населенн¤ вважаЇ себе насильницьки у цей соц≥ум ≥нкорпорованим, робл¤тьс¤ спроби протиставити русинську ≥дентичн≥сть украњнськ≥й. “им самим унеможливлюЇтьс¤ пр≥оритет загально-нац≥ональноњ ≥дентичност≥ над груповою, що Ї обовТ¤зковим дл¤ пол≥тичноњ нац≥њ.
р≥м того, л≥берал≥зац≥¤ м≥жнародних в≥дносин в≥дкрила дл¤ р¤ду меншин можлив≥сть дл¤ контакт≥в з ≥сторичною батьк≥вщиною, що ставить перед ним проблему ло¤льност≥. ¬иникаЇ феномен подв≥йноњ ло¤льност≥ окремих нац≥ональних меншин. “акий етнопсихолог≥чний феномен не перешкоджаЇ нац≥ональн≥й ≥нтеграц≥њ за умов дружн≥х в≥дносин ”крањни з крањною походженн¤ меншин, але суттЇво заважаЇ цьому процесу, коли ц≥ в≥дносини ускладнюютьс¤.
≤дентичн≥сть сучасних пол≥тичних нац≥й визначаЇтьс¤ не мовно-культурними, конфес≥йними чи расовими ознаками. ўоб звернути на себе увагу, така нац≥¤ повинна за¤вити своЇ м≥сце у глобальному поступ≥ людства Ц в розвитку демократ≥њ, науки, технолог≥њ, у сучасному мистецтв≥, спорт≥, миротворч≥й д≥¤льност≥ тощо. “риваюча криза поки що не даЇ змоги громад¤нам ”крањни своЇю творчою д≥¤льн≥стю сформувати риси сучасноњ украњнськоњ ≥дентичност≥. “ому концентрац≥¤ зусиль по подоланню кризи маЇ стати першим етно≥нтегруючим чинником дл¤ пол≥етн≥чного населенн¤ ”крањни.
|
