|
Верховна Рада України виходячи iз життєвих iнтересiв української нацiї та всiх нацiональностей в справi розбудови незалежної демократичної держави, визнаючи нерозривнiсть прав людини i прав нацiональностей, прагнучи реалiзувати Декларацiю прав нацiональностей України, дотримуючись мiжнародних зобов'язань щодо нацiональних меншин, приймає цей Закон з метою гарантування нацiональним меншинам права на вiльний розвиток.
Стаття 1. Україна гарантує громадянам республiки незалежно вiд їх нацiонального походження рiвнi полiтичнi, соцiальнi, економiчнi та культурнi права i свободи, пiдтримує розвиток нацiональної самосвiдомостi й самовиявлення.
Усi громадяни України користуються захистом держави на рiвних пiдставах.
При забезпеченнi прав осiб, якi належать до нацiональних меншин, держава виходить з того, що вони є невiд'ємною частиною загальновизнаних прав людини.
Стаття 2. Громадяни України всiх нацiональностей зобов'язанi дотримувати Конституцiї та законiв України, оберiгати її державний суверенiтет i територiальну цiлiснiсть, поважати мови, культури, традицiї, звичаї, релiгiйну самобутнiсть українського народу та всiх нацiональних меншин.
Стаття 3. До нацiональних меншин належать групи громадян України, якi не є українцями за нацiональнiстю, виявляють почуття нацiонального самоусвiдомлення та спiльностi мiж собою.
Стаття 4. Вiдносини, якi виникають з приводу реалiзацiї громадянами України прав i свобод, пов'язаних з їх належнiстю до нацiональних меншин, регулюються Конституцiєю України, цим Законом, прийнятими на їх пiдставi iншими законодавчими актами, а також мiжнародними договорами України.
Стаття 5. У Верховнiй Радi України, в разi необхiдностi в мiсцевих Радах народних депутатiв, дiють постiйнi комiсiї з питань мiжнацiональних вiдносин. В мiсцевих органах державної виконавчої влади можуть створюватися вiдповiднi структурнi пiдроздiли.
При мiсцевих Радах народних депутатiв можуть утворюватися i функцiонувати на громадських засадах дорадчi органи з представникiв нацiональних меншин. Порядок формування цих органiв визначається вiдповiдними Радами народних депутатiв.
Центральним органом державної виконавчої влади у сферi мiжнацiональних вiдносин є Мiнiстерство у справах нацiональностей України. При Мiнiстерствi функцiонує як дорадчий орган Рада представникiв громадських об'єднань нацiональних меншин України.
Стаття 6. Держава гарантує всiм нацiональним меншинам права на нацiонально-культурну автономiю: користування i навчання рiдною мовою чи вивчення рiдної мови в державних навчальних закладах або через нацiональнi культурнi товариства, розвиток нацiональних культурних традицiй, використання нацiональної символiки, вiдзначення нацiональних свят, сповiдування своєї релiгiї, задоволення потреб у лiтературi, мистецтвi, засобах масової iнформацiї, створення нацiональних культурних i навчальних закладiв та будь-яку iншу дiяльнiсть, що не суперечить чинному законодавству.
Пам'ятки iсторiї i культури нацiональних меншин на територiї України охороняються законом.
Стаття 7. Держава вживає заходiв для пiдготовки педагогiчних, культурно-просвiтницьких та iнших нацiональних кадрiв через мережу навчальних закладiв. Державнi органи на основi мiждержавних угод сприяють нацiональним меншинам у пiдготовцi спецiалiстiв в iнших країнах.
Стаття 8. У роботi державних органiв, громадських об'єднань, а також пiдприємств, установ i органiзацiй, розташованих у мiсцях, де бiльшiсть населення становить певна нацiональна меншина, може використовуватися її мова поряд з державною українською мовою.
Стаття 9. Громадяни України, якi належать до нацiональних меншин, мають право вiдповiдно обиратися або призначатися на рiвних засадах на будь-якi посади до органiв законодавчої, виконавчої, судової влади, мiсцевого i регiонального самоврядування, в армiї, на пiдприємствах, в установах i органiзацiях.
Стаття 10. Держава гарантує нацiональним меншинам право на збереження життєвого середовища у мiсцях їх iсторичного й сучасного розселення. Питання про повернення на територiю України представникiв депортованих народiв вирiшуються вiдповiдними законодавчими актами та договорами України з iншими державами.
Стаття 11. Громадяни України мають право вiльно обирати та вiдновлювати нацiональнiсть.
Примушення громадян у будь-якiй формi до вiдмови вiд своєї нацiональностi не допускається.
Стаття 12. Кожний громадянин України має право на нацiональнi прiзвище, iм'я та по батьковi.
Громадяни мають право у встановленому порядку вiдновлювати свої нацiональнi прiзвище, iм'я та по батьковi.
Громадяни, в нацiональнiй традицiї яких немає звичаю зафiксовувати "по батьковi", мають право записувати в паспортi лише iм'я та прiзвище, а у свiдоцтвi про народження - iм'я батька i матерi.
Стаття 13. Громадяни, якi належать до нацiональних меншин, вiльнi у виборi обсягу i форм здiйснення прав, що надаються їм чинним законодавством, i реалiзують їх особисто, а також через вiдповiднi державнi органи та створюванi громадськi об'єднання.
Участь або неучасть громадянина України, який належить до нацiональної меншини, у громадському об'єднаннi нацiональної меншини не може служити пiдставою для обмеження його прав.
Стаття 14. Державнi органи сприяють дiяльностi нацiональних громадських об'єднань, якi дiють вiдповiдно до чинного законодавства.
Нацiональнi громадськi об'єднання мають право висувати своїх кандидатiв у депутати на виборах органiв державної влади вiдповiдно до Конституцiї України, Законiв про вибори народних депутатiв України i депутатiв мiсцевих Рад народних депутатiв.
Стаття 15. Громадяни, якi належать до нацiональних меншин, нацiональнi громадськi об'єднання мають право у встановленому в Українi порядку вiльно встановлювати i пiдтримувати зв'язки з особами своєї нацiональностi та їх громадськими об'єднаннями за межами України, одержувати вiд них допомогу для задоволення мовних, культурних, духовних потреб, брати участь у дiяльностi мiжнародних неурядових органiзацiй.
Стаття 16. У державному бюджетi України передбачаються спецiальнi асигнування для розвитку нацiональних меншин.
Стаття 17. Україна сприяє розвитковi мiжнародного спiвробiтництва у забезпеченнi й захистi прав та iнтересiв нацiональних меншин, зокрема шляхом укладання й реалiзацiї багатостороннiх i двостороннiх договорiв у цiй сферi.
Стаття 18. Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав i свобод громадян за нацiональною ознакою забороняється й карається законом.
Стаття 19. Якщо мiжнародним договором України встановлено iншi положення нiж тi, якi мiстяться в законодавствi України про нацiональнi меншини, то застосовуються положення мiжнародного договору.
Президент України
Л.КРАВЧУК
м. Київ,
25 червня 1992 року
N 2494-XII
| 